Вся країна тільки і гуде словами “після нашої перемоги, після нашої перемоги зробимо те і те”. Вибачте мене будь ласка, а коли вона буде? А чи буде взагалі перемога? Ви впевнені що вона буде? Точно, а хто це може гарантувати? А що таке перемога? Ми дітей і жінок щодня ховаємо після ракетних обстрілів рашистів.
Ідіть скажіть то мамі, яка втратила доньку, що завтра чи через місяць буде перемога. Як ви думаєте, чи важливо це тепер для неї? Ні, її світ помер! І вона потерпіла поразку, це її рана на все життя, яка ніколи не загоїться. І те, що країна вистояла не зрозуміло з якими територіями її вже не цікавить, бо її світ – ця маленька донечка. ВСЕ!
Тому я категорично не сприймаю слова українців “після нашої перемоги”, оскільки в нас майже в кожній сім’ї є рани, які ніколи не загояться. І це наші поразки, це наш нестерпний біль і туга за тими кого втратили. І її ніколи не загоїть завершення війни з відвойованими українськими територіями. Життя безцінне і воно не може бути навіть на одній вазі з територіями. Але кому це цікаво.
Діти народжені в любові, свідомо плановані діти – найдорожчий скарб любої нації, оскільки виростають в зрілих сім’ях, здобувають хорошу освіту і як наслідок є щасливішими за інших. Таких досліджень чимало зроблено різними світовими університетами. Як найцінніший наш скарб, ми хочемо найкращого для дітей. І це найкраще неможливо надати з автоматом біля скроні. Його наставить або військомат або ракета окупанта.
Саме тому багато сімей будуть змушені покинути Україну по завершенні активної фази війни, якщо хочуть дітей виховувати в мирі та дати їм достойне майбутнє. Рашисти і тюремні рішення вищого керівництва країни доклали до цього чималих зусиль. Якщо ви не усвідомлюєте реальність – вона зробить все за вас, але чи ви доживете тоді до завтра?
Вам доведеться покинути країну, якщо ви хочете виховувати дітей в безпеці
